1. Чудеса.
2. Чарівні, казкові.
3. Збуваються, мандрують, линуть.
4. Дива.
Чи існує вічність? Чашка розбивається,любов холоне,дружба розпадається... А чи може загинути пісня? Тепла колискова,яку мама співала нам,коли ми були маленькі. Напевно,пісні,які складав народ колись не забуде ніхто. Сьогодні молодь вважає фольклорні пісні "немодними" і "старими",хоча глибоко помиляється. Хто не знає свого минулого,той не вартий майбутнього.
Українські пісні оспівують минуле життя нашого народу. Усна народна творчість дає змогу нам поринути у минуле.
Пісні,складені українським народом потрібно любити й поважати.
Коли фарби життя блякнуть, я беру Гріна. Відкриваю його на будь-якій сторінці, так навесні протирають скло в будинку. Усе стає світлим, яскравим, усе знову таємниче хвилює, як у дитинстві. Грін — один з небагатьох, кого варто мати в похідній аптечці проти ожиріння серця й утоми. З ним можна їхати в Арктику і на цілину, йти на побачення. Він поетичний, він мужній". Так виразив багатотвірну силу впливу Гріна на читача письменник Данило Гранін.
Думаючи про Олександра Гріна, ми насамперед згадуємо його повість-казку "Пурпурові вітрила". Ця казкова феєрія стала символом його творчості. Вона увібрала в себе все краще, що є в інших творах Гріна: красиву мрію і правдиву реальність, любов до людини і віру в її сили, надію на краще і любов до прекрасного.
Назва повісті багатозначна. Щоб вітрильне судно почало рухатися, його вітрила повинен наповнити вітер. А життя людини повинне бути наповнене глибоким змістом, тоді воно має сенс. Якщо життя нудне і безрадісне, змістом його стає мрія. Мрія може так і залишитися красивою нездійсненною казкою. Але може і здійснитися.
"Пурпурові вітрила" Гріна — символ мрії, що стала реальністю. Мрія Ассоль "ожила" тому, що дівчинка "уміла любити", як учив її батько, уміла "чекати всупереч усьому". І вона змогла зберегти свою віру в прекрасне, живучи серед людей, що "не вміли розповідати казки і співати пісні".
Пурпуровий колір шовку, обраний Греєм для вітрил "Секрету", став кольором радості і краси, якого так не вистачало в Каперні.
Білий вітрильник під пурпуровими вітрилами — символ любові й нового життя для Ассоль, що дочекалася свого щастя.
"Пурпурові вітрила" Гріна — це ще утвердження правильного способу досягнення щастя: "робити чудеса своїми руками". Так вважав капітан Грей, що здійснив мрію незнайомої йому дівчини. Так думав матрос Лонгрен, що зробив колись іграшкову яхту з пурпуровими вітрилами, яка принесла щастя його дочці.
Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль...».
<span>Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span>
